Рут 1:1—22
1 За днів, коли правосуддя здійснювали* судді,+ у краю настав голод. Тож один чоловік разом з дружиною та двома синами покинув Юдин Віфлеєм,+ щоб оселитися в моа́вському краю*.+
2 Того чоловіка звали Елімеле́х*, його дружину — Ноо́мі*, а синів — Махло́н* і Кілйо́н*; це були ефратя́ни з Юдиного Віфлеєма. Прийшовши до моа́вського краю, вони там оселились.
3 Через деякий час Елімеле́х, чоловік Ноо́мі, помер, і вона залишилася сама з двома синами.
4 Згодом сини одружилися з моавітя́нками — одну звали О́рпа, а другу Рут.+ Проживши там близько 10 років,
5 Махло́н і Кілйо́н також померли. Тож Ноо́мі втратила і чоловіка, і обох дітей.
6 Коли вона почула, що Єгова згадав про свій народ і дав йому їжі*, то разом з невістками вирушила з моа́вського краю, щоб повернутись додому.
7 Вона залишила місце, де жила з двома невістками. А в дорозі до краю Юди
8 Ноо́мі сказала обом невісткам: «Повертайтеся ліпше додому, до своїх матерів. І хай Єгова виявить вам віддану любов,+ яку ви виявляли до мене і своїх покійних чоловіків.
9 Нехай Єгова дозволить* кожній з вас знайти спокій* у домі свого чоловіка».+ Тоді вона поцілувала їх, а вони голосно заплакали
10 і почали говорити: «Ні, ми підемо з тобою до твого народу!»
11 Але Ноо́мі відказала: «Вертайтеся, доньки. Чого вам іти зі мною? Хіба я зможу народити синів, які б стали вам чоловіками?+
12 Вертайтеся, доньки мої, ідіть, бо я вже застара, щоб вийти заміж. Та навіть якби я сьогодні знайшла чоловіка і народила синів,
13 хіба ви чекали б, поки вони виростуть? Хіба залишалися б ради них неодруженими? Мені дуже шкода вас, доньки, бо Єгова обернувся проти мене».+
14 Після цих слів вони знову голосно заплакали, і О́рпа, поцілувавши свекруху, пішла, а Рут залишилась.
15 Ноо́мі промовила до неї: «Дивись, моя друга невістка, яка теж овдовіла, повернулася до свого народу і своїх богів. Вертайся і ти з нею».
16 Але Рут відповіла: «Не впрошуй мене, я тебе не покину, я залишуся з тобою. Куди підеш ти, туди піду я, де ночуватимеш ти, там ночуватиму і я. Твій народ буде моїм народом, і твій Бог — моїм Богом.+
17 Де помреш ти, там помру і я, і там мене поховають. Нехай Єгова суворо покарає мене, якщо я не залишуся з тобою аж до смерті».
18 Коли Ноо́мі побачила, що Рут таки хоче йти з нею, то перестала її вмовляти.
19 Тож вони пішли далі й прибули до Віфлеєма.+ Тільки-но вони прийшли, усе місто почало говорити про них. Тамтешні жінки питали: «Невже це Ноо́мі?»
20 Та вона відказувала: «Більше не називайте мене Ноо́мі*, а кличте Ма́ра*, бо Всемогутній зробив моє життя гірким.+
21 Коли я йшла звідси, то мала все, але Єгова зробив так, що я повертаюся з порожніми руками. Чому називаєте мене Ноо́мі, якщо Єгова повстав проти мене, якщо Всемогутній навів на мене біду?»+
22 Отже, Ноо́мі повернулася з моа́вського краю+ разом зі своєю невісткою, моавітя́нкою Рут. Вони прийшли до Віфлеєма на початку жнив ячменю.+
Примітки
^ Букв. «судили».
^ Або «полях».
^ Озн. «мій Бог — Цар».
^ Озн. «моя приємність».
^ Можливо, походить від євр. слова, що озн. «ослабнути; захворіти».
^ Озн. «той, хто втрачає силу; той, хто гине».
^ Букв. «хліба».
^ Букв. «місце відпочинку».
^ Або «обдарує».
^ Озн. «моя приємність».
^ Озн. «гірка».