ЧИ ВИ знаєте брата або сестру, які переїхали в іншу країну, де є більша потреба у вісниках Царства? Чи ви коли-небудь запитували себе: «Що спонукує їх служити за кордоном? Як вони готуються до такого служіння? Чи можу і я взяти в ньому участь?» Щоб отримати відповіді на ці запитання, звичайно, найкраще було б поговорити з такими братами й сестрами. Саме це ми і зробимо.

Чому ви почали думати про служіння в іншій країні, де є більша потреба? Емі зі США, якій за 30, розповідає: «Багато років я роздумувала про служіння за кордоном, але ця мета здавалася мені недосяжною». Що змінило її думку? Вона пояснює: «У 2004 році одне подружжя в Белізі запросило мене до себе, щоб один місяць послужити піонером разом з ними. Я поїхала, і мені сподобалося! Через рік я переїхала до Гани, щоб служити там піонером».

Кілька років тому Стефані, якій зараз майже 30 і яка теж жила в США, проаналізувала свої обставини і подумала: «У мене добре здоров’я і немає сімейних обов’язків. Я справді могла б робити для Єгови більше, ніж роблю тепер». Така чесна самооцінка спонукала її переїхати до Гани, щоб розширити своє служіння. Піонери Філіп та Іда, подружжя середнього віку з Данії, завжди мріяли переїхати туди, де більша потреба у вісниках. Вони шукали можливостей втілити в життя свою мрію. Філіп говорить: «Коли для цього трапилась нагода, здавалося, сам Єгова сказав нам: “Вперед!”» У 2008 році вони переїхали до Гани і служили там понад три роки.

 Ганс і його дружина Брук, яким трохи більше 30 років, служать піонерами в США. У 2005 році вони взяли участь у наданні допомоги постраждалим внаслідок урагану Катріна. Згодом вони заповнили заяву на служіння в міжнародних будівельних проектах, але їх не запросили. Ганс пригадує: «Тоді ми почули на конгресі промову, в якій розповідалося про царя Давида. Змирившись з тим, що йому не дозволено побудувати храм, він поставив собі іншу мету. Це допомогло нам зрозуміти, що можна змінювати свої теократичні цілі» (1 Хр. 17:1—4, 11, 12; 22:5—11). А Брук додає: «Єгова хотів, щоб ми постукали в інші двері».

Почувши захопливі розповіді друзів про служіння в інших країнах, Ганс і Брук теж захотіли спробувати служити піонерами за кордоном. У 2012 році вони поїхали в Гану і прослужили там чотири місяці в жестовому зборі. І хоча їм довелося повернутись у США, служіння в Гані поглибило їхнє бажання ставити справи Царства на перше місце в житті. Пізніше це подружжя брало участь у будівництві філіалу в Мікронезії.

Як ви підготувалися до служіння там, де є більша потреба? «Я дослідила статті з “Вартової башти”, в яких йдеться про служіння там, де є більша потреба,— каже Стефані *.— Також я порозмовляла зі старійшинами, з районним наглядачем і його дружиною про своє бажання служити за кордоном. А головне, я часто згадувала про свою мету в молитві до Єгови». Водночас Стефані вела просте життя, що дозволило їй заощадити кошти, необхідні для служіння за кордоном.

Ганс розповідає: «Ми молилися до Єгови про допомогу, бо хотіли поїхати туди, куди він нас скерує. Крім того, ми згадували в молитвах  про конкретну дату, коли збиралися здійснити свої плани». Це подружжя надіслало листи в чотири філіали. Отримавши дуже підбадьорливий лист з філіалу в Гані, вони вирішили поїхати туди на два місяці. «Нам настільки сподобалося співпрацювати з тамтешнім збором,— каже Ганс,— що ми залишилися на довше».

Джордж і Адрія з Канади, яким під 40, не забували, що Єгова благословляє конкретні дії, а не просто добрі наміри. Тож це подружжя вжило рішучих кроків задля досягнення своєї мети. Вони сконтактувалися з сестрою, яка служила в Гані, де більша потреба у вісниках, і поставили їй чимало запитань. Джордж і Адрія також написали у філіали в Канаді та Гані. Адрія каже: «І ми шукали можливостей ще більше спростити своє життя». Завдяки таким крокам вони 2004 року переїхали в Гану.

З якими труднощами ви зіткнулися після переїзду і як ви їх долали? Перша трудність, з якою зіткнулася Емі, була туга за домом. «Для мене все було дуже незвичним»,— зізнається вона. Що допомогло Емі? Вона розповідає: «Рідні телефонували мені і запевняли, що надзвичайно цінують моє служіння. Це допомагало мені пам’ятати, для чого я вирішила переїхати. Згодом ми почали спілкуватися через відеозв’язок. Ми могли бачити одне одного, тому відстань, яка нас розділяла, здавалася не такою вже й великою». Емі подружилася зі зрілою місцевою  сестрою, яка допомогла їй краще зрозуміти різні звичаї. Вона каже: «Коли я не розуміла, чому люди поводяться так чи інакше, то зверталася до своєї подруги. З її допомогою я дізнавалася, що́ мені робити і чого уникати. Це неабияк сприяло моїй радості в служінні».

Коли Джордж і Адрія переїхали в Гану, в них було враження, наче вони потрапили в минуле. «Замість пральної машини в нас були відра,— каже Адрія.— Готування їжі забирало в десять разів більше часу, ніж раніше. Проте невдовзі про такі труднощі залишилася лише згадка». Брук розповідає: «Служачи піонерами, ми стикаємося з різними перешкодами, але таке життя приносить нам задоволення. Якщо зібрати разом всі підбадьорливі випадки з нашого служіння, то вийде чудовий букет незабутніх спогадів, які надзвичайно дорогі для нас».

Чому ви порадили б іншим взяти участь у такому виді служіння? «Як же радісно проповідувати в території, де люди настільки хочуть пізнати правду, що готові вивчати Біблію кожного дня,— каже Стефані.— Одним з найкращих рішень у моєму житті було поїхати туди, де є більша потреба у вісниках!» У 2014 році Стефані вийшла заміж за Аарона, і тепер вони служать у філіалі в Гані.

«Мені це служіння дуже подобається»,— каже Крістін, піонерка з Німеччини, якій трохи за 30. До переїзду в Гану Крістін служила в Болівії. Вона додає: «Оскільки моя сім’я далеко, я завжди покладаюсь на допомогу Єгови. Він став для мене набагато реальнішим, ніж будь-коли раніше. Також я бачу дивовижну єдність серед народу Єгови. Це служіння збагатило моє життя». Нещодавно Крістін одружилася з Гідеоном, і вони разом продовжують служити в Гані.

Філіп та Іда поділилися, як вони допомагали робити поступ тим, хто вивчав Біблію. «У нас було 15 і навіть більше біблійних вивчень,— кажуть вони,— але ми зменшили їхню кількість до 10, щоб навчати зацікавлених ґрунтовніше». Які результати це принесло? Філіп розповідає: «Я вивчав з молодим чоловіком, на ім’я Майкл. Він міг навчатися щодня і так добре готувався, що ми пройшли книжку “Чого вчить Біблія” за один місяць. Після цього Майкл став неохрещеним вісником. У перший же день свого проповідницького служіння він спитав мене: “Ти міг би допомогти мені проводити мої біблійні вивчення?” Я здивовано подивився на нього. Майкл пояснив, що розпочав три біблійних вивчення і потребує допомоги в їх проведенні». Лише уявіть: потреба у вчителях така велика, що навіть ті, з ким проводяться біблійні вивчення, самі навчають Біблії інших!

Емі швидко зрозуміла, наскільки великою є потреба у вісниках. Вона говорить: «Невдовзі після приїзду в Гану ми проповідували в маленькому селі, шукаючи глухих людей. У цьому селі ми зустріли аж вісьмох глухих!» Через деякий час Емі вийшла заміж за Еріка, і вони служать спеціальними піонерами. У жестовому зборі вони допомагають глухим вісникам і зацікавленим, яких у цій країні понад 300. Якщо говорити про Джорджа і Адрію, то служіння в Гані допомогло їм зрозуміти, що значить бути місіонерами. Як же вони раділи, отримавши запрошення навчатися у 126-му класі школи «Гілеад»! Тепер вони служать місіонерами в Мозамбіку.

Приємно бачити велику кількість братів і сестер з інших країн, які беруть участь у жнивах разом з місцевими вісниками (Ів. 4:35). У Гані щотижня приймають хрещення в середньому 120 осіб. Подібно до 17 братів та сестер, котрі переїхали в Гану, тисячі проповідників Царства по цілому світі охоче йдуть на жертви задля служіння там, де є більша потреба. До цього їх спонукує любов до Бога. Як же такі охочі працівники тішать серце Єгови! (Пс. 110:3; Присл. 27:11).