Перейти до матеріалу

Перейти до змісту

Десять мільйонів книжок у скляному будинку

Десять мільйонів книжок у скляному будинку

Десять мільйонів книжок у скляному будинку

ВІД НАШОГО КОРЕСПОНДЕНТА У ФРАНЦІЇ

ВІДВІДУВАЧ піднімається сходами на відкритий променад. Тут йому перехоплює подих: вражений і дещо переляканий, він опиняється у лещатах чотирьох велетенських скляних веж. Цією незвичайною спорудою є ультрасучасна Національна бібліотека Франції, розташована на березі Сени. Можна сказати, що вона формувалась багато століть.

Перші кроки

У 1368 році Карл V зібрав близько 1000 манускриптів у фортеці Лувр у Парижі. Але постійну колекцію королі Франції почали збирати лише після Столітньої війни. Бібліотеку збагачували дари й спадщина тих, хто шукав королівської прихильності. До того ж книжки привозили з європейських держав і країн Сходу мореплавці та посли, а також їх доставляли солдати як воєнну здобич. Пізніше Франціск I заклав юридичну основу для збирання книг. У XVI столітті він запровадив закон, згідно з яким у Королівську бібліотеку мав надходити примірник кожної книжки, що виходила в друк.

Бібліотека розміщувалась у різних королівських резиденціях, але зрештою була перенесена знову до Парижа, де протягом релігійних війн (1562—1598) її розграбували. Більш постійне місце вона знайшла у 1721 році. Під час Французької революції після конфіскації релігійних та аристократичних колекцій у бібліотеку потрапили сотні тисяч книжок, рукописів та репродукцій. Це надбання виявилося не лише безцінним скарбом, але й засвідчило про велику проблему — постійний брак місця в існуючих приміщеннях.

Значне поповнення

У 1868 році було побудовано й урочисто відкрито читальний зал з дев’ятьма скляними куполами. Цей зал, запроектований архітектором Анрі Лабрустом, вміщав 360 читачів, і в ньому нараховувалося 50 000 книжок. На стелажах поруч із залом зберігався ще мільйон томів. Але за 60 років кількість публікацій перевищила 3 мільйони!

Щоб розмістити всі книги й журнали, які продовжували надходити, щороку потрібно було 3 кілометри додаткових полиць. А численні реконструкції та розширення приміщень не могли задовольнити цієї потреби. Врешті 1988 року президент Франсуа Міттеран повідомив про намір побудувати, можливо, «найбільшу й найсучаснішу бібліотеку у світі». Вона мала «містити інформацію з усіх сфер життя, бути доступною для кожного, досяжною для тих, хто живе досить далеко, а також застосовувати сучасні технології передачі даних та мати зв’язок з іншими європейськими бібліотеками».

Було оголошено міжнародний конкурс на ліпший проект нової бібліотеки. На розгляд надійшло майже 250 креслень, але затвердили проект маловідомого французького архітектора Домініка Перро. Його задум був такий: величезний цоколь, на кожному куті якого перпендикулярно стоять вежі у формі розгорнутої книги. Критики дуже негативно поставилися до ідеї зберігати літературу у скляних вежах. На їхню думку, в таких «сонячних пічках» книжки псуватимуться через дію сонця й тепла. Як компроміс було вирішено встановити за вікнами дерев’яні ширми, а найцінніші документи зберігати на стелажах у цоколі.

Нелегкий переїзд

Перевезти понад десять мільйонів рідкісних книжок, багато з яких розсипаються, як-от два бібліотечних примірники Біблії Гутенберга, було нелегко. Попередні переїзди вже далися взнаки. За словами одного чоловіка, який був очевидцем переміщення бібліотеки в 1821 році, чимало книжок падало з візків прямо у вуличний бруд. Тому цього разу переїзд треба було ліпше організувати й продумати.

У 1998 році група фахівців взяла на себе титанічне завдання — перевезти мільйони книжок. Щоб запобігти будь-якій шкоді, крадіжці або уникнути найменших втрат, книжки переправляли у запечатаних, водонепроникних, вогнестійких і амортизованих ящиках. Майже цілий рік десять вантажівок без спеціальних знаків — як додатковий захід безпеки — повільно просувалися через паризькі горезвісні дорожні корки, аби щодня доставляти коло 25 000—30 000 томів до їхньої нової домівки.

Скарбниця знань

Нова бібліотека складається з двох ярусів. Отдежарден (haut-de-jardin) (верхній ярус) розрахований на 1600 місць для широкого загалу; тут читачі мають легкий доступ до 350 000 книжок. У редежарден (rez-de-jardin) (нижній ярус) — 2000 місць, які призначено для науковців.

У самому центрі бібліотечного комплексу насаджено мініатюрний ліс. Червоні килими, дерев’яні панелі на стінах та предмети інтер’єру сприяють затишній невимушеній атмосфері, яка допомагає зосередитись і вивчати. У бібліотеці є аудіовізуальна кімната. Тут відвідувачі отримують інформацію з компакт-дисків, фільмів, звукозаписів, тисяч цифрових зображень та книжок, записаних в електронній формі.

Бібліотека Франції має достатньо полиць і може розміщати нові книжки впродовж близько 50 років. Усе побачене спонукує задуматися над зусиллями, які треба було докласти, аби побудувати й зберегти таку скарбницю знань!

[Ілюстрація на сторінці 24]

Читальний зал (1868 рік).

[Відомості про джерело]

© Cliché Bibliothèque nationale de France, Paris

[Відомості про ілюстрацію, сторінка 25]

©Alain Goustard/BNF. Architect: Dominique Perrault. © 2002 Artists Rights Society (ARS), New York/ADAGP, Paris