Підземні лабіринти Одеських катакомб

У НЕДАВНО відремонтованій квартирі на стіні з’явилась довга тріщина. Власник нарікає: «Це все через катакомби!»

Мешканці Одеси, гарного українського міста на березі Чорного моря, звикли валити на катакомби всі біди: чи то прорве водопровідну трубу, чи то з’явиться яма на дорозі. Вважається, що довжина одеського підземного лабіринту сягає 2500 кілометрів, і, можливо, це найдовші катакомби у світі.

Як виникли Одеські катакомби? Яку роль вони відіграють в житті міста? Відповіді на ці запитання ми отримали під час екскурсії в цей лабіринт.

Подорож у підземелля

Наш автобус з групою туристів і студентів виїхав з одеського залізничного вокзалу. Поки ми добиралися до катакомб, екскурсовод трохи познайомила нас з їхньою історією.

Ми дізналися, що історія катакомб почалась приблизно в 30-х роках XIX століття. У той час Одеса потребувала дешевого і доступного будівельного матеріалу. Під містом залягали пласти легкого, довговічного, світло-жовтого вапняку, який ще називають черепашником. Добування цього каменю стало прибутковою справою в Одесі, яка тоді швидко розбудовувалась. Тож видобуток вапняку посприяв формуванню катакомб.

За короткий час під містом утворилась заплутана мережа ходів, яка не була нанесена на жодну карту. Шахти пролягали на глибині 35 метрів. Деколи вони перетиналися на різних рівнях. Коли в шахті закінчувався вапняк, її покидали і починали розробляти новий пласт. З часом не тільки під містом, а й під його околицями з’явився складний розгалужений лабіринт.

Невдовзі наш автобус приїхав у маленьке село Нерубайське, розташоване на північ від Одеси. І ось ми заходимо в катакомби через важку металеву браму у вапняковій стіні. Екскурсовод починає свою розповідь: «Ми перебуваємо в тій частині катакомб, де під час Другої світової війни переховувались радянські партизани. Тут ви зможете побачити, в яких умовах вони жили». За словами Андрія Красножона, вченого, який займається дослідженням катакомб, одна група партизанів провела в цих лабіринтах аж 13 місяців.

 Далі екскурсовод сказала: «Катакомби служили укриттям не тільки для партизанів. У різний час там переховувались бандити, пірати і політичні біженці. Всім їм доводилось жити в однакових умовах».

Ми ввійшли в похмурий коридор, який вів у непроглядну темряву. Екскурсовод продовжила: «Ці тунелі служили партизанам не просто сховком, а й були облаштовані для досить зручного життя. У кімнаті відпочинку чоловіки грали при свічках в шашки, шахи або доміно. Спальні кімнати були видовбані збоку від головного коридору. Всередині кожної спальні в стіні видовбували полицю, яка служила ліжком. Для зручності на неї стелили сіно. У лабіринті існувала навіть лікарня, в якій були справжні ліжка та операційна кімната. Жінки готували їжу на пічках, складених з вапняку, дим же виходив у верхній ярус через вентиляційний отвір».

Стеля коридору нагадувала губку, тільки була твердою на дотик. Стіни ж нагадували дуже шорсткий наждачний папір. «Коли партизани виходили з підземелля,— вела далі екскурсовод,— вони перевдягались, щоб німці не викрили їх, оскільки від вологості їхній одяг набував специфічного запаху».

Далі вона розповіла: «Були й інші особливості життя під землею, наприклад, перебування у цілковитій темряві». Екскурсовод вимкнула світло, і нас огорнув морок. «Партизани не могли постійно світити гасові лампи»,— сказала вона. Коли ми просувалися навпомацки вздовж стіни, вона додала: «Камінь поглинає звук, тож якщо ви загубитесь, ніхто не почує ваших криків». На щастя, екскурсовод знову ввімкнула світло.

«Вартові мінялися що дві години,— продовжувала вона,— бо, якщо довго стояти у темноті і повній тиші, в людини можуть з’явитися слухові галюцинації». Через отвір у стелі коридору ми побачили інший коридор, який проходив верхнім ярусом. «Цікаво, де він починається і куди веде?» — подумав я. Мені здалося, що довкола витає дух пригод. Екскурсовод повідомила: «Лише близько 1700 кілометрів катакомб нанесено на карту, тож науковцям залишається ще багато роботи».

Нещодавно дослідники виявили нові коридори. Там вони знайшли газети столітньої давності, дореволюційні гасові лампи і банкноти царського часу. Такі знахідки — неторкані багато десятків років — нагадують нам про колишніх мешканців глибоких, темних і довгих катакомб під Одесою. (Надіслано).

[Рамка/Ілюстрація на сторінці 25]

АРХІТЕКТУРНІ ЦІННОСТІ

Гарні будинки, споруджені з вапняку, видобутого в підземних каменоломнях, досі стоять в центрі Одеси. У підвалах деяких з них є ходи, що ведуть прямо в катакомби. Навіть сьогодні з вапняку зводять нові будинки.

[Ілюстрація на сторінках 24, 25]

Лікарняні ліжка, які використовувались радянськими солдатами під час II Світової війни

[Ілюстрація на сторінках 24, 25]

Вважається, що довжина Одеських катакомб сягає 2500 кілометрів