Як давати собі раду із заїканням

«Коли я починаю заїкатися, то дуже нервуюсь і тоді заїкаюся ще більше. Мені здається, що я потрапив у глибоку яму, з якої неможливо вибратися. Якось я звернувся за допомогою до психолога, але отримав дуже дивну пораду. Лікар заохотила мене завести дівчину, бо секс додав би мені впевненості. Більше я до неї не приходив. Понад усе я хочу, щоб люди сприймали мене таким, яким я є» (32-річний Рафаель).

УЯВІТЬ собі, що вам треба придбати квиток на автобус. Але від самої думки, що мусите звернутись до касира, вас кидає в холодний піт. Часто, коли хочете щось сказати, то запинаєтеся майже на кожному слові, безпорадно повторюючи перший звук. Власне так почуваються близько 60 мільйонів осіб, що заїкаються, а це — кожна сота людина у світі *. Їх нерідко висміюють і дискримінують. Дехто навіть вважає їх трохи обмеженими, оскільки вони замінюють важкі для вимови слова більш простими.

Що є причиною заїкання? Чи можна позбутися цього розладу? Як тим, хто заїкається, зробити свою мову плавнішою? Як можуть допомогти інші?

Чи відомі причини розладу?

У давнину вірили, що люди заїкаються через злих духів, яких просто треба вигнати. Протягом середніх віків дехто вважав, що проблема криється в самому язику, і пропонував цікаві «ліки». Які? Розпечене залізо або спеції. Згодом хірурги, намагаючись звільнити людину від цієї вади, перерізали їй нерви і м’язи язика або навіть усували мигдалики. Але всі ці методи не приносили жодних результатів.

Сучасні дослідники кажуть, що заїкання може виникати з різних причин. Одна із них — реакція людини на стрес. Інша, можливо, полягає у спадковості, оскільки близько 60 відсотків тих, хто заїкається, мають родичів із тією ж проблемою. Крім того, за допомогою нейровізуалізації науковці дійшли висновку, що в мозку цих людей відбувається «збій програми», яка відповідає за мову. Доктор Нейтан Левід у своїй книжці «Причини заїкання» каже, що дехто «починає говорити раніше, ніж мозок дає вказівку, як вимовляти слова» *.

Отже, психологічний бар’єр не обов’язково є основною причиною заїкання, як думали раніше. «Іншими словами, людина не перестане заїкатися лише тому, що їй вселили віру, що вона може говорити плавно»,— сказано в книжці «Диво-ліків не існує». Однак цей розлад породжує у багатьох психологічні проблеми. Наприклад, вони можуть боятися говорити по телефону або перед великою групою людей.

 Як допомогти

Цікаво, що особи з цією вадою майже без заїкання співають, шепочуть, розмовляють самі з собою чи з домашніми тваринками, говорять хором з іншими або наслідують чиюсь мову. До того ж 80 відсотків дітей, переростаючи, позбуваються цього розладу. Але як допомогти решті 20 відсоткам?

Сьогодні є різні методи, завдяки яким мова може стати плавнішою. Деякі логопеди радять розслабити нижню щелепу, губи та язик і дихати діафрагмою. Інші фахівці пропонують такий метод: після кількох неглибоких вдихів потрібно частково видихнути повітря і на видиху починати говорити. Ще можна протяжніше вимовляти голосні і певні приголосні. Коли мова стає плавнішою, швидкість поступово збільшують.

Навчитися цих прийомів можна за кілька годин, однак щоб успішно застосовувати їх у стресових ситуаціях, треба присвятити тренуванням надзвичайно багато часу.

З якого віку слід розпочинати такі тренування? Чи мудро сподіватися, що дитина сама перестане заїкатися? За певними даними, якщо дитина заїкається протягом п’яти років, то в неї невеликі шанси позбутися мовної вади — це вдається навіть не кожній п’ятій дитині. «Малоймовірно, що дитина, яка досягла шести років, перестане заїкатися без допомоги логопеда»,— говориться у книжці «Диво-ліків не існує». Тому, за словами автора цієї книжки, «дітей з таким дефектом мови слід якнайшвидше показати фахівцю». Як вже згадувалося, двадцять відсотків дітей з віком не позбуваються цієї вади, але, за статистикою, 60—80 відсотків з них добре піддаються лікуванню *.

Будьте реалістами

Як каже фахівець з мовної патології Роберт Кесел, котрий теж заїкається, нереалістично сподіватися, що більшість людей з цією вадою зможе колись говорити плавно  за будь-яких обставин. Рафаелю, про якого згадувалось на початку статті, не вдалося цілком позбутися свого розладу, хоча він досягнув значного успіху. Рафаель каже: «Коли я читаю чи говорю в присутності багатьох людей або ж перебуваю в товаристві привабливої дівчини, проблема стає очевиднішою. Раніше я був дуже вразливим, коли з мене сміялися. Але останнім часом намагаюся сприймати себе таким, яким є, і не ставитися до власної особи надто серйозно. Тепер, коли я починаю заїкатися, то просто сміюся, а тоді пробую розслабитися і говорити далі».

Слова Рафаеля узгоджуються з твердженням фахівців американського товариства, яке допомагає людям з цією вадою мови. Вони кажуть: «Щоб побороти проблему, насамперед треба позбутися страху. Часто це ефективніше за всі мовні вправи».

Чимало людей не дозволили, щоб заїкання позбавило їх змістовного життя. Дехто з них навіть став знаменитим, наприклад, вчений Ісаак Ньютон, британський державний діяч Вінстон Черчілль і американський актор Джеймс Стюарт. Інші розвинули вміння, які не пов’язані з мовленням,— навчилися грати на музичних інструментах, малювати або опанували мову жестів. Якщо поряд з нами людина, яка заїкається, то не забуваймо хвалити і підтримувати її та цінувати за всі зусилля.

[Примітки]

[Рамка/Ілюстрація на сторінці 13]

КОЛИ ХТОСЬ ЗАЇКАЄТЬСЯ...

● Не створюйте напруженої атмосфери та не підганяйте людину. Сьогоднішній швидкий темп життя і повсюдний стрес часто загострюють проблему.

● Замість того щоб казати людині: «Говори повільніше», самі сповільніть темп. Уважно слухайте. Не перебивайте її і не закінчуйте речення за неї. Перш ніж відповісти, робіть паузу.

● Не критикуйте і не виправляйте. Зосереджуйтесь не на тому, як говорить людина, а на тому, що́ вона говорить. Виявляйте інтерес до її слів відповідною мімікою та жестами, дивіться їй у вічі і будьте добрим співрозмовником.

● Не уникайте розмов про заїкання. Дружня усмішка і розуміння проблеми допоможе людині розслабитися. Наприклад, іноді можна доброзичливо сказати: «Не завжди легко висловити те, що хочеш».

● Частіше запевняйте, що цінуєте людину такою, якою вона є.

[Рамка/Ілюстрація на сторінці 14]

«Я СТАВ ЗАЇКАТИСЬ ВСЕ МЕНШЕ І МЕНШЕ»

Віктор почав заїкатися, коли його сім’я зіткнулася з серйозними проблемами. Впродовж кількох років він страждав від цієї вади, проте зумів сам подолати її. Оскільки Віктор Свідок Єгови, він записався у Школу теократичного служіння, яка проводиться щотижня в кожному зборі. Хоча на заняттях цієї школи не лікують заїкання, але тут допомагають розвинути ораторські здібності і стати більш впевненим у собі.

Заняття проводяться на основі підручника «Отримуй користь зі Школи теократичного служіння». В одному з уроків цієї книжки, у рамці «Як боротися із заїканням», сказано: «Важливо не здаватися... Якщо ти отримав нагоду виступити, старанно приготуйся. Повністю заглибся у виступ... Якщо починаєш заїкатися, не метушись і, наскільки це можливо, зберігай спокій у голосі. Розслаб щелепні м’язи. Вживай короткі речення. Якомога менше заповнюй мову звуками типу “е-е-е...” та “мм”».

Чи Віктору допомогла ця школа? Ось що він говорить: «Я багато тренувався і настільки зосереджувався на змісті завдання, що забував про свою проблему. Тож з часом я став заїкатись все менше і менше».