БАГАТО «сучасних» досягнень медицини насправді є не такими вже й сучасними. Велика кількість поширених сьогодні медичних методів застосовувалась у деяких країнах вже століттями тому. Розгляньмо, наприклад, як розвивалась медицина в середні віки на Близькому Сході.

У 805 році н. е. ХАЛІФ ГАРУН АР-РАШИД заснував у столиці своєї імперії, Багдаді, лікарню. У період з IX по XIII століття інші правителі теж будували та утримували лікарні в усьому ісламському світі, від Іспанії до Індії.

Ці лікарні приймали людей усіляких віросповідань, незалежно від того, були вони багаті чи бідні. Там працювали досвідчені лікарі, які не тільки допомагали хворим, але й проводили дослідження та готували нових спеціалістів. Відповідно до роду захворювання пацієнтів клали до різних відділень: терапевтичного, офтальмологічного, ортопедичного, хірургічного, інфекційного та психіатричного. Щоранку лікарі в присутності студентів оглядали хворих і прописували їм відповідну дієту та ліки. Виготовленням ліків займались фармацевти, які працювали у самій лікарні. Управлінський персонал лікарні вів різного роду записи, контролював видатки, наглядав за приготуванням їжі, а також виконував інші адміністративні функції. Сучасні лікарні мають подібну структуру.

Історики називають ці медичні заклади «одним з найбільших досягнень середньовічного ісламського суспільства». В ісламському світі «відбулися революційні зміни в організації лікарень, що накреслило напрямки розвитку медичної науки і системи охорони здоров’я аж до наших днів»,— каже історик Говард Тернер.

РАЗІ народився в середині IX століття у стародавньому місті Рей (нині околиці Тегерана, Іран). Його називають «найвидатнішим лікарем та клініцистом ісламського світу і навіть усього середньовіччя». Для блага майбутніх дослідників цей вчений описував хід своїх експериментів, стан хворих, використані інструменти і результати досліджень. Він радив усім лікарям стежити за найновішими досягненнями в їхній галузі.

Разі залишив по собі великий доробок. Це зокрема 23-томна енциклопедія з медицини, за назвою Аль-хаві («Всеосяжна книга»), котру визнають одним з найвагоміших медичних текстів. Вважається, що саме в ній вперше були викладені основи акушерства, гінекології та хірургії ока. Усього Разі написав 56 праць, в деяких з них подається найдавніший точний опис віспи й кору. Цей дослідник також з’ясував, що лихоманка є захисною реакцією організму.

Крім того, Разі завідував лікарнями в Реї та Багдаді, де досягнув великих успіхів у лікуванні психічно хворих. За це його проголосили батьком психології та психотерапії. Він знаходив час для написання книг не лише з медицини, а й з хімії, астрономії, математики, філософії і теології.

АВІЦЕННА (Ібн Сіна), інший відомий фахівець з медицини, походив з Бухари (територія сучасного Узбекистану). Він став одним з найвидатніших лікарів, філософів, астрономів і математиків XI століття. У своїй енциклопедії за назвою «Канон лікарської науки» Ібн Сіна зібрав увесь тогочасний набуток знань з медицини.

Авіценна написав у «Каноні», що туберкульоз заразний і може поширюватись через воду й ґрунт, що емоції впливають на  фізичний стан людини і що нерви передають як біль, так і імпульси для скорочення м’язів. У «Каноні» описано близько 760 фармакологічних препаратів,— їхні властивості, дію та показання,— а також наведено принципи випробування нових ліків. Цією працею, яку переклали латинською, користувалися в медичних навчальних закладах Європи упродовж століть.

АЛЬБУКАСІС є ще однією видатною постаттю в історії медицини. Він народився у X столітті в Андалусії (територія сучасної Іспанії). Цей дослідник створив 30-томну працю, до якої увійшов 300-сторінковий трактат з хірургії. У ньому він описав такі прогресивні процедури, як використання кетгуту для зшивання внутрішніх тканин, видалення каменів із сечового міхура за допомогою інструмента, котрий вставляли в сечовий канал, операції з вирізання щитовидної залози і видалення катаракти.

Альбукасіс застосовував «клінічні методи, які нині вважаються порівняно сучасними», щоб полегшувати перебіг складних пологів і лікувати вивих плеча («Science and Islam-A History»). Він першим почав використовувати бавовняну вату для перев’язок і накладати гіпс для вирівнювання кісток. Також цей лікар описав методи імплантації зубів, виготовлення зубних протезів, вирівнювання зубів і зняття зубного каменю.

 Трактат Альбукасіса містив перший опис хірургічних інструментів. Загалом у ньому були чіткі малюнки приблизно 200 інструментів і давалися вказівки, як і коли їх використовувати. Вигляд деяких з винайдених ним інструментів за тисячоліття майже не змінився.

В XI і XII століттях вчені, зокрема в іспанському місті Толедо й італійських містах Монте-Кассіно та Салерно, почали перекладати арабські медичні тексти латинською. Згодом студенти-медики вивчали ці праці в університетах латиномовної Європи. Тож медичні знання з Близького Сходу «протягом наступних століть поширилися по всій Європі — мабуть, більше, ніж знання з інших галузей науки ісламського світу»,— пише науковий оглядач Ехсан Масуд.

Безперечно, винаходи й досягнення видатних лікарів середньовіччя, як-от Разі, Авіценни, Альбукасіса та їхніх сучасників, можна по праву вважати підвалинами сучасної медицини.