Александр VI. Папа, якого Рим не забуде

«З ПОГЛЯДУ католиків, бракує слів, щоб засудити папу Александра VI з належною суворістю» («Історія пап з кінця середньовіччя» [«Geschichte der Päpste seit dem Ausgang des Mittelalters»]). «Його особисте життя просто неможливо оправдати... Мусимо визнати, що понтифікат цього папи не приносить честі церкві. Сучасники представників родини Борджа, хоча й були призвичаєні до подібних речей, проте спостерігали за злочинами цієї родини з невимовним жахом, і відгомін цього навіть через чотири століття не затих» («Церква і Ренесанс (1449—1517)» [«L’Église et la Renaissance (1449-1517)»]).

Чому в шанованих історичних працях про Римо-католицьку церкву так суворо характеризується цей папа і його сім’я? Чим вони заслужили на таку критику? З жовтня 2002 року до лютого 2003 в Римі було відкрито виставку під назвою «Родина Борджа. Мистецтво влади». Ця виставка дала нагоду поміркувати над папськими привілеями, і особливо над тим, як ними користувався Родріго Борджа, або Александр VI (папа з 1492 до 1503 року).

Шлях до влади

Родріго Борджа народився 1431 року у знатній сім’ї міста Хатіва, що в королівстві Арагон (територія сучасної Іспанії). Його дядько Альфонсо де Борджа, єпископ Валенсії, наглядав за освітою племінника і попіклувався, щоб Родріго ще в підлітковому віці отримав церковні бенефіції (прибутки, пов’язані з церковною посадою). У 18 років Родріго під протекцією Альфонсо, який вже став кардиналом, переїхав до Італії, де вивчав право. Коли Альфонсо став папою Калікстом III, то призначив Родріго та ще одного свого племінника кардиналами. Пере-Люїс Борджа отримав в управління кілька міст. Невдовзі Родріго був призначений віце-канцлером церкви і займав цю посаду протягом правління кількох пап. Це становище дозволило йому набути чимало багатих бенефіцій, накопичити казкові багатства, зосередити у своїх руках величезну владу і жити у царських розкошах.

Родріго був розумним, красномовним оратором, покровителем мистецтв і людиною, здатною досягати своїх цілей. Однак у нього було багато незаконних любовних зв’язків. Його постійна коханка народила  йому чотирьох дітей; він мав дітей також від інших жінок. Хоча папа Пій II і докоряв йому за пристрасть до «найрозпусніших» розваг і «розгнузданих утіх», Родріго не змінився.

Після смерті папи Інокентія VIII у 1492 році кардинали церкви зібралися, щоб вибрати йому наступника. Сьогодні ніхто не заперечує, що Родріго Борджа щедрими обіцянками з відвертим цинізмом купив собі голоси кардиналів і вийшов з конклаву вже папою Александром VI. Чим він заплатив за голоси кардиналів? Церковними посадами, палацами, замками, містами, монастирями і доходними єпархіями. Зрозуміло, чому один церковний історик назвав правління Александра VI «часом безчестя і ганьби для Римської церкви».

Нічим не ліпший за світських правителів

Завдяки своїй духовній владі як голова церкви Александр VI виступав арбітром у суперечках між Іспанією та Португалією через нововідкриті території в Америці. Він здійснював світську владу над Папською областю в Середній Італії і керував своїм царством так само, як будь-який інший монарх епохи Відродження. Тож правління Александра VI, подібно як і його попередників та наступників, відзначалося продажністю, непотизмом і вбивствами.

У ті бурхливі часи за італійські території вели боротьбу різні правителі, і папа не залишався пасивним спостерігачем. Його політичні маневри та альянси, які він укладав і розривав, мали на меті примножити його владу, допомогти своїм дітям зробити кар’єру і звеличити родину Борджа над усіма іншими. Його син Хуан одружився з кузиною короля Кастилії і став герцогом Гандійським в Іспанії. Інший син, Хофре, був одружений з онукою короля Неаполя.

Коли папі потрібен був союзник, щоб зміцнити стосунки з Францією, він розірвав заручини своєї 13-річної доньки Лукреції з арагонським вельможею і віддав дочку родичеві герцога міланського. Коли той шлюб уже став політично невигідним, було знайдено привід, щоб його анулювати, і Лукрецію віддали заміж за представника суперницької династії Альфонса Арагонського. Тим часом амбітний і жорстокий брат Лукреції, Чезаре Борджа, уклав союз з королем Франції Людовіком XII, і недавній шлюб його сестри з арагонцем став тепер перешкодою. Яке було знайдено розв’язання? Одне джерело каже, що Альфонса, нещасного чоловіка Лукреції, «на сходах собору св. Петра поранили чотири нападники. Коли він заліковував ці рани, його задушили слуги Чезаре». Папа, шукаючи нових стратегічних союзів, влаштував шлюб 21-річної Лукреції з сином могутнього герцога Феррарського.

Кар’єру Чезаре було названо «історією безпринципності, заплямованою кров’ю». Чезаре був винятково підступною, амбітною і зіпсутою людиною, і, хоча у віці 17 років отримав посаду кардинала, він більше надавався до війни, ніж до церковних справ. Відмовившись від церковного становища, він одружився з французькою принцесою і таким чином здобув  герцогство Валентинуа. Після цього з підтримкою французьких військ Чезаре почав кампанію з метою заволодіти північною Італією.

Бажаючи забезпечити для Чезаре військову підтримку французької армії, папа погодився на вигідне, але скандальне розлучення, якого домагався французький король Людовік XII. Це дозволило йому одружитися з Анною Бретонською і приєднати її герцогство до свого королівства. Один довідник каже, що папа фактично «пожертвував престижем церкви і непорушністю принципів заради світських прагнень своїх родичів».

Критика папських зловживань

Своїми зловживаннями родина Борджа заробила собі чимало ворогів і викликала критику. Папа, як правило, ігнорував своїх критиків, але одного з них він не міг так просто зігнорувати. Це був Джироламо Савонарола — монах-домініканець, полум’яний проповідник і один з політичних діячів Флоренції. Він викривав пороки папського двору, а також пороки і політику самого папи, закликаючи скинути його і провести церковну реформу. «Провідники церкви! — гримів Савонарола.— Вночі ви йдете до своїх наложниць, а вранці — до святих таїнств». Він також говорив: «[Ті провідники] мають обличчя блудниці, їхня репутація шкодить церкві. Кажу вам, ці люди не вірять у вчення Христа».

Папа спробував купити мовчанку Савонароли, запропонувавши йому сан кардинала, але той відмовився. Зрештою чи то за антипапську політику, чи за проповідування, Савонаролу відлучили від церкви, арештували, катуваннями змусили визнати свою вину, а тоді повісили і спалили.

Серйозні запитання

Ці історичні події викликають важливі запитання. Як пояснити такі інтриги і поведінку папи? Як їх пояснюють історики? Вони наводять різні аргументи.

Багато хто вважає, що Александра VI слід розглядати в історичному контексті. Його політична і церковна діяльність нібито мотивувалася бажанням зберегти мир, рівновагу між суперницькими державами, зміцнити дружні зв’язки із союзниками, які були готові захищати папство, а також прагненням об’єднати християнських монархів перед лицем турецької загрози.

А поведінка папи? «У кожну епоху були погані християни і недостойні священики,— каже один дослідник.— І не дивно, адже сам Христос передрікав це. Він навіть порівняв церкву до поля, на якому росте добра пшениця і кукіль, а також до невода, у яку потрапляє і добра риба, і погана. Він сам серед своїх апостолів терпів Юду» *.

Той самий вчений продовжує: «Подібно як бракована оправа не применшує цінності самоцвіту, так само гріховність священика не може істотно зашкодити... доктрині, якої він навчає... Золото залишається золотом, без різниці, чи його роздає чиста рука, чи брудна». Один католицький історик твердить, що у випадку Александра VI щирим католикам треба було керуватися  принципом, який Ісус дав своїм учням щодо книжників і фарисеїв: «Що вони скажуть вам,— робіть і виконуйте; та за вчинками їхніми не робіть» (Матвія 23:2, 3). Але, якщо чесно, чи такі аргументи переконують вас?

Чи це правдиве християнство?

Ісус залишив нам просте правило, за яким можна визначити, чи є людина правдивим християнином: «По їхніх плодах ви пізнаєте їх. Бо хіба ж виноград на тернині збирають, або фіґи — із будяків? Так ото родить добрі плоди кожне дерево добре, а дерево зле плоди родить лихі. Не може родити добре дерево плоду лихого, ані дерево зле плодів добрих родити. Ото ж бо,— по їхніх плодах ви пізнаєте їх!» (Матвія 7:16—18, 20).

Чи релігійні провідники протягом століть відповідали нормам правдивого християнства, які дав Ісус і яких його правдиві послідовники зразково дотримувались? А що сказати про сучасних релігійних провідників? Розгляньмо лише дві галузі: втручання в політику і спосіб життя.

Ісус не був світським вельможею. Він вів настільки скромне життя, що, за його словами, не мав навіть «де й голови прихилити». Його Царство було «не із світу цього», а про своїх учнів він сказав: «Не від світу вони, як і Я не від світу». Отже, Ісус не втручався в політичні справи (Матвія 8:20; Івана 6:15; 17:16; 18:36).

Чи ж не правда, що протягом століть релігійні організації постійно підтримували стосунки з політичними правителями заради влади і матеріальної вигоди, хоча це доводило до страждання звичайних людей? Чи ж не правда також, що багато священиків розкошує у той час, як маси людей, яким вони мали б служити, живуть у бідності?

Ісусів єдиноутробний брат Яків сказав: «Перелюбники та перелюбниці, чи ж ви не знаєте, що дружба зо світом — то ворожнеча супроти Бога? Бо хто хоче бути світові приятелем, той ворогом Божим стається» (Якова 4:4). Чому «ворогом Божим»? У 1 Івана 5:19 (УКУ) читаємо: «Ввесь світ лежить у владі лукавого».

Стосовно моралі Александра VI один тогочасний історик написав: «Його спосіб життя розбещений. Він не знав ні сорому, ні щирості; ні віри, ні релігії. Ним володіла ненаситна жадібність, непомірне честолюбство, варварська жорстокість і жагуче прагнення вивищувати своїх численних дітей». Борджа, звичайно ж, був не єдиним у церковній ієрархії, хто поводився таким чином.

Що Святе Письмо каже про таку поведінку? «Хіба ви не знаєте, що неправедні не вспадкують Божого Царства? — питав апостол Павло.— Не обманюйте себе: ні розпусники... ні перелюбники... ні користолюбці... Царства Божого не вспадкують вони!» (1 Коринтян 6:9, 10).

Однією з цілей недавньої виставки в Римі було «представити ці визначні особистості в їхньому історичному контексті... зрозуміти, але аж ніяк не оправдати чи осудити». Фактично кожний відвідувач сам мав зробити висновки. А який висновок зробили ви?

[Примітка]

[Ілюстрація на сторінці 26]

Родріго Борджа, папа Александр VI.

[Ілюстрація на сторінці 27]

Лукреція Борджа була знаряддям, за допомогою якого її батько примножував свою владу.

[Ілюстрація на сторінці 28]

Чезаре Борджа був амбітним і зіпсутим.

[Ілюстрація на сторінці 29]

Через те, що Джироламо Савонарола не хотів мовчати, він був повішений і спалений на вогнищі.