У СВЯТОМУ ПИСЬМІ не раз згадуються ситуації, в яких люди роздирали свій одяг. Такий вчинок може видаватися дивним для сучасних читачів. Але саме так євреї виявляли сильні емоції, викликані розпачем, горем, приниженням, обуренням чи жалобою.

Наприклад, Рувим «розірвав... одежу свою», коли довідався, що його намір врятувати свого брата Йосипа зазнав невдачі, адже його продали в рабство. Їхній батько, Яків, «роздер... одіж свою», подумавши, що Йосипа розірвав дикий звір (Бут. 37:18—35). Йов «роздер плаща свого», коли дізнався, що всі його діти загинули (Йова 1:18—20). На вісникові, який прибіг до первосвященика Ілія повідомити, що ізраїльтяни зазнали поразки у битві, двоє його синів загинули, а ковчег заповіту забрали вороги, «одежа... була подерта» (1 Сам. 4:12—17). Коли Йосія почув слова Закону, який йому читали, і коли усвідомив гріхи свого народу, «то роздер свої шати» (2 Цар. 22:8—13).

Під час суду над Ісусом первосвященик Кайяфа «роздер свій одяг», почувши те, що, на його погляд, було богозневагою (Матв. 26:59—66). За рабинською традицією той, хто чув, як зневажається Боже ім’я, мав роздерти своє вбрання. Однак, згідно з іншим рабинським поглядом, який побутував після знищення Єрусалимського храму, «людині, котра чує, як зневажається Боже Ім’я, необов’язково роздирати свій одяг, бо інакше він став би лахміттям».

Звичайно, те, що людина роздирала свій одяг, не було цінним в очах Бога, якщо вона не виявляла щирого смутку. Тому Єгова звелів своєму народові «дерти своє серце, а не свою одіж» (Йоіла 2:13).