ЖИТТЄПИС
Важливі події в моєму житті, яке я присвятила проповідуванню
У 1947 році католицькі священики в місті Санта-Ана (Сальвадор) підбурювали людей проти Свідків. Якось під час щотижневого вивчення «Вартової башти» хлопці кидали велике каміння через відкриті двері місіонерського будинку. Потім прийшла процесія на чолі зі священиками. Одні несли смолоскипи, інші — образи́. Впродовж двох годин вони кидали в будинок каміння й вигукували: «Хай живе Діва Марія!» і «Смерть Єгові!» Ті люди хотіли налякати місіонерів і вигнати їх з міста. Все це відбувалося 67 років тому. Я пам’ятаю цей випадок, оскільки належала до тих місіонерів і була на тому зібранні *.
ЗА ДВА роки до цієї події ми з Евелін Траберт, моєю напарницею в місіонерському служінні, закінчили четвертий клас Біблійної школи «Ґілеад» Товариства «Вартова башта», яка тоді проходила біля Ітаки (Нью-Йорк). Нас призначили служити в місті Санта-Ана. Але перш ніж коротко розповісти про майже 29 років свого місіонерського служіння, я поясню, чому вирішила стати місіонеркою.
МІЙ ДУХОВНИЙ СПАДОК
Я народилася 1923 року. Мої батьки, Джон і Єва Олсон, жили в Спокані (штат Вашингтон). Вони сповідували лютеранство, але не вірили у вогняне пекло, про яке навчала їхня церква, оскільки були переконані, що Бог є любов і не може вічно мучити людей (1 Ів. 4:8). Батько працював у пекарні, і однієї ночі співробітник запевнив його, що Біблія не навчає про те, що пекло — це місце мук. Невдовзі мої батьки почали вивчати Біблію зі Свідками Єгови і довідалися, чого насправді вчить ця книга про життя після смерті.
Тоді мені було лише дев’ять років, але я пам’ятаю, з яким захопленням батьки говорили про новознайдені біблійні істини. Їхнє захоплення зросло, коли вони дізнались про те, що правдивого Бога звати Єгова, і коли звільнилися Ів. 8:32). Тому я ніколи не вважала вивчення Біблії нудним заняттям. Натомість мені завжди подобалось досліджувати Боже Слово. Я була сором’язливою, але ходила разом з батьками в проповідницьке служіння. Вони охрестилися 1934 року, а я — 1939-го, коли мені було 16.
від заплутаного вчення про Трійцю. Я, наче губка, почала вбирати в себе ці чудові біблійні вчення, навчаючись правди, яка робить нас вільними (Улітку 1940 року мої батьки продали дім і ми втрьох розпочали стале піонерське служіння в Кер-д’Алені (штат Айдаго). Ми жили в орендованій квартирі над автомайстернею. У нашому помешканні проводилися зібрання. У ті часи лише кілька зборів мали Зали Царства, тому зібрання проходили в приватних помешканнях або орендованих приміщеннях.
У 1941 році я з батьками відвідала конгрес у Сент-Луїсі (штат Міссурі). Неділя була «Днем дітей», і всі діти віком від 5 до 18 років зібралися прямо перед сценою. Під кінець своєї промови брат Джозеф Рутерфорд звернувся до них: «Прошу встати всіх дітей... які хочуть слухатись Бога і його Царя!» Ми всі встали. Тоді брат Рутерфорд вигукнув: «Ось понад 15 000 нових свідків Царства!» Це допомогло мені прийняти рішення присвятити своє життя піонерському служінню.
ЗАВДАННЯ НАШОЇ СІМ’Ї
Через кілька місяців після конгресу в Сент-Луїсі ми переїхали на південь Каліфорнії. Нашим завданням було заснувати збір у місті Окснард. Ми жили в невеличкому трейлері, в якому було лише одне ліжко. Щовечора моїм «ліжком» ставав стіл. Раніше я мала власну спальню, тож така зміна була для мене непростою.
Незадовго до того, як ми переїхали в Каліфорнію, 7 грудня 1941 року Японія напала на Перл-Харбор (Гаваї). Наступного дня США втягнулися у Другу світову війну. Влада вимагала дотримуватися режиму світломаскування, тому нас зобов’язували вимикати вночі світло. Японські підводні човни патрулювали узбережжя Каліфорнії, і через цілковиту темряву вони не могли влучити в ціль на материку.
У вересні 1942 року ми побували на теократичному конгресі «Новий світ» у Клівленді (штат Огайо). Там брат Натан Норр виголосив промову «Чи може тривати мир?». Він обговорив 17-й розділ книги Об’явлення, де описується «дикий звір», який «колись був, але зараз його немає» і який «незабаром підніметься з безодні» (Об’яв. 17:8, 11). Брат Норр пояснив, що цей «дикий звір» представляв Лігу Націй, яка припинила свою діяльність у 1939 році. Біблія передрікала, що на зміну Лізі Націй прийде інша організація і настане період відносного миру. Так і сталося: 1945 року закінчилася Друга світова війна. Після цього знову з’явився «звір» — Організація Об’єднаних Націй. Тож Свідки Єгови розширили свою всесвітню проповідницьку працю, і відтоді відбувся небувалий ріст.
Це пророцтво допомогло мені зрозуміти, що́ нас чекає попереду. Коли було оголошено, що наступного року почнеться навчання в школі «Ґілеад», я загорілася бажанням стати місіонеркою. У 1943 році мене призначили служити в Портленд (штат Орегон). На той час
ми використовували патефони, щоб мешканці могли послухати промови на порозі свого дому. Потім ми пропонували їм біблійну літературу про Боже Царство. Весь той рік я думала про місіонерське служіння.Я дуже зраділа, коли 1944 року ми з моєю близькою подругою Евелін Траберт отримали запрошення на навчання в «Ґілеаді». П’ять місяців викладачі пояснювали нам, як отримувати радість від вивчення Біблії. Їхня смиренність справила на нас глибоке враження. Під час обідів ці брати іноді служили офіціантами. Ми закінчили навчання 22 січня 1945 року.
ПОЧИНАЮ СЛУЖИТИ МІСІОНЕРКОЮ
У червні 1946 року ми з Евелін, а також Лео й Естер Маган приїхали в Сальвадор, куди були призначені. Усі ми побачили, що поля вже «пополовіли та готові до жнив» (Ів. 4:35). Згаданий на початку статті випадок показує, наскільки розлюченими були священики. За тиждень до того ми провели перший районний конгрес у місті Санта-Ана. Ми всюди оповіщали про публічну промову й вельми раділи, коли на конгрес прийшло близько 500 осіб. Нас не лякали погрози, і ми не покинули міста, а, навпаки, були сповнені ще більшої рішучості залишитися й допомагати щиросердим людям. І, хоча духівництво застерігало мешканців не читати Біблії, яку рідко хто з них мав, ці люди хотіли знати правду. Вони цінували наші старання вивчити іспанську, які ми докладали для того, щоб розповідати їм про правдивого Бога, Єгову, і його чудову обіцянку відновити Рай на землі.
Роза Асенсіо була однією з моїх перших зацікавлених. Почавши вивчати Біблію, вона покинула чоловіка, з яким жила на віру. Пізніше він почав вивчати Біблію, вони одружилися, охрестилися і стали ревними Свідками Єгови. Роза була першою місцевою піонеркою в Санта-Ані *.
Ця сестра мала невеличкий продовольчий магазин. Аби піти в служіння, вона зачиняла його і вірила, що Єгова подбає про її потреби. Коли через кілька годин Роза знову відчиняла магазин, з’являлася черга покупців. Вона на власному досвіді переконалася в правдивості слів з Матвія 6:33 і залишилася вірною аж до смерті.
Якось місцевий священик прийшов до чоловіка, який здавав в оренду будинок для шістьох місіонерів, серед котрих була і я. Він попередив його, що коли той і далі здаватиме нам будинок, то їх з дружиною відлучать від церкви. Власник будинку, відомий бізнесмен, відчував відразу до священиків через їхню поведінку, тож не піддався тиску. Цей чоловік навіть сказав священикові, що не має нічого проти, аби його відлучили від церкви. Він запевнив нас, що ми можемо залишатися в його домі стільки, скільки хочемо.
ПОВАЖАНИЙ ЧОЛОВІК СТАЄ СВІДКОМ
У столиці, Сан-Сальвадор, одна місіонерка вивчала Біблію з дружиною інженера, якого звали Балтазар Перла. Через лицемірство релігійних провідників цей добросердий чоловік перестав вірити в Бога. Перед початком будівництва філіалу Балтазар, який ще не був у правді, запропонував безкоштовно спроектувати і побудувати цей об’єкт.
Спілкуючись з народом Єгови під час цього будівництва, Балтазар переконався, що знайшов правдиву релігію. Він охрестився 22 липня 1955 року, а невдовзі після нього — його дружина, Пауліна. Двоє їхніх дітей вірно служать Єгові. Його син, Балтазар Молодший, уже 49 років служить у бруклінському Бетелі, де сприяє поширенню проповідницької праці по цілому світі; він є членом комітету філіалу США *.
Коли ми почали проводити конгреси в Сан-Сальвадорі, брат Перла допоміг нам отримати дозвіл на використання великого гімнастичного залу. Спершу ми займали тільки невелику частину залу. Але завдяки благословенню Єгови наші лави з року на рік зростали, аж поки ми заповнили весь зал і навіть уже не вміщались у нього. Під час таких радісних подій я зустрічалася з тими, з ким колись вивчала Біблію. Лише уявіть, як я почувалась, коли ті, з ким я вивчала Біблію, знайомили мене з моїми «онуками» — новоохрещеними, з якими вони вивчали!
На одному конгресі до мене підійшов брат і сказав, що хоче зізнатися. Я не знала його, тому мені стало цікаво. Він визнав: «Я був серед хлопців, які кидали у вас камінням у Санта-Ані». Тепер він служив Єгові разом зі мною. Моє серце переповнила радість. Ця розмова підтвердила, що, розпочавши повночасне служіння, я обрала найкращий спосіб життя.
НАЙЛІПШІ РІШЕННЯ
Майже 29 років я служила місіонеркою в Сальвадорі — спочатку в Санта-Ані, тоді
в Сонсонате, потім у Санта-Теклі й згодом у Сан-Сальвадорі. У 1975 році я припинила місіонерське служіння й повернулася в Спокан. Це рішення було обдуманим, адже мої вірні старенькі батьки потребували допомоги.Після того як у 1979 році помер тато, я піклувалася мамою, яка поступово слабла і не могла дбати про себе. Вона прожила ще вісім років і померла у віці 94 років. У той важкий час я виснажилася емоційно та фізично. Через стрес я захворіла на болісну хворобу — оперізувальний лишай. Проте завдяки молитві й добрим рукам Єгови, які підтримували мене, я змогла все знести. Адже Єгова сказав: «До сивини вашої... я буду носити вас, підтримувати й рятувати» (Ісаї 46:4, «Переклад нового світу», англ.).
У 1990 році я переїхала в Омак (штат Вашингтон). Там я знову почала служити в іспаномовному полі, й кілька моїх зацікавлених охрестилося. У листопаді 2007 року я переїхала у квартиру неподалік містечка Челан (штат Вашингтон), тому що більше не могла дбати про дім в Омаку. Відтоді вісники місцевого іспаномовного збору добре піклуються про мене, за що я їм дуже вдячна. Оскільки в ньому я єдиний літній Свідок, брати і сестри ласкаво прийняли мене як свою «бабусю».
Хоча я вирішила не виходити заміж і не мати сім’ї, щоб повнішою мірою і «без відволікань» служити Богові, в мене є чимало духовних дітей (1 Кор. 7:34, 35). Звичайно, в наш час не можна мати всього. Тому на перше місце я поставила найголовніше — служіння Єгові від усього серця. У новому світі буде багато часу, щоб насолоджуватися різними корисними справами. Псалом 145:16 — мій улюблений біблійний вірш, який запевняє, що Єгова задовольнить бажання всього живого.
Мені 91 рік, і я все ще маю досить добре здоров’я, щоб служити піонеркою. Піонерське служіння допомагає мені залишатись молодою в серці й сповнює моє життя змістом. Давно тому, коли я приїхала в Сальвадор, проповідування там тільки починалося. Незважаючи на жорстоку протидію з боку Сатани, тепер у цій країні служить понад 39 000 вісників. Це зміцнює мою віру. Поза всяким сумнівом, своїм святим духом Єгова підтримує працю свого народу!