Лист з Болівії

Щаслива попри бідність

Я СЛУЖУ місіонеркою в країні, що розвивається, і, мабуть, ніколи не звикну до бідності й безнадії, які панують серед тутешніх жителів. Мені так хочеться, щоб страждання цих людей якнайшвидше закінчились. Звичайно, я розумію, що тільки Боже Царство вирішить усі їхні проблеми. Проте я не раз бачила, як люди, слухаючись порад з Божого Слова, ставали щасливими навіть у таких жахливих умовах. Це підтверджує приклад Сабіни.

Багато років тому Сабіна з двома доньками на руках проводжала в дорогу свого чоловіка. Він сів у старенький автобус і поїхав в іншу країну шукати кращого заробітку. Минули місяці, потім роки, а чоловік так і не повернувся. Відколи він пішов, Сабіна щодня виснажливо працювала, аби заробити на хліб собі та двом донькам, Мілені і Гиліан.

Уперше я побачила Сабіну в магазині, який належить її сестрі. Вона терпеливо обслуговувала вимогливих покупців. Очевидно, Сабіна важко трудилася цілий день і була дуже втомлена. Я запитала, чи хотіла б вона разом з доньками вивчати Біблію. Жінка відповіла: «Я б з радістю, але у мене зовсім немає часу. А чи могли б ви вивчати з моїми доньками?» Я погодилась. Вивчаючи Біблію з дівчатами, я краще познайомилась з Сабіною і зрозуміла, наскільки тяжке в неї життя.

Сабіна з доньками живе в маленькій кімнаті. Її день починається о четвертій ранку. Поки дівчата сплять, Сабіна запалює вогонь під великою алюмінієвою каструлею. У цій старій посудині вона готує приправлену м’ясну начинку для емпанадас. Сабіна продає ці пиріжки, щоб заробити трохи грошей. Тісто вона замішує ще звечора.

Сабіна вправно завантажує на позичений візок все необхідне: великий парасоль, газову плитку, балон з пропаном, стіл, стільці, каструлі, олію, тісто, начинку і кілька літрів домашнього фруктового напою.

О шостій годині Сабіна та її доньки виходять з дому і закривають двері на висячий замок. Їхні обличчя не виражають жодних емоцій. Усі мовчать, вони думають про роботу, яка чекає попереду. Подібну картину я не раз спостерігала з вікна нашого місіонерського будинку. Сабіна — лише одна з багатьох болівійських жінок, які удосвіта йдуть з дому, щоб продавати на вулицях їжу та напої.

 Через півгодини, коли над вершинами гір з’являється сонце, Сабіна і дівчата прибувають на місце. Вони мовчки розвантажують візок і встановлюють свою маленьку кухню. Нарешті перший пиріжок шкварчить у розжареній олії. Приємний аромат наповнює прохолодне ранкове повітря і швидко приваблює голодних покупців.

«Скільки?» — запитує Сабіна першого клієнта. Не підводячи заспаних очей, чоловік показує на пальцях — два. Сабіна подає йому пару золотаво-коричневих гарячих пиріжків, а взамін отримує жалюгідні копійки. І так сотні разів упродовж дня. Продавши останній пиріжок, Сабіна з доньками пакує речі і повертається додому. Хоча її ноги гудуть від ранкової праці, вона йде в магазин, щоб допомогти своїй сестрі.

Коли я вперше прийшла вивчати Біблію з доньками Сабіни, у кутку магазину вже стояли дві маленькі лавки. Мілена і Гиліан, яким було тоді 9 і 7 років, завжди ретельно готувалися і з нетерпінням чекали кожного заняття. Сором’язливі дівчатка поступово розкривали мені своє серце, що дуже тішило Сабіну. Через деякий час, незважаючи на зайнятість і втому, вона вирішила приєднатися до вивчення.

Сабіна набувала дедалі більше знань про Бога Єгову, і її любов до нього зростала. Жінка вперше відчула себе справді щасливою! Ця колись понура і втомлена продавщиця пиріжків повністю перемінилася. Її постава виражала впевненість, а в очах сяяла радість. «Сабіна весь час усміхається,— зауважує її сестра.— Такого ніколи не було раніше». Інші теж помітили, як сильно змінилася Сабіна та її доньки. Нарешті вона втамувала свою духовну спрагу.

Сабіні дуже подобалось вивчати Біблію, однак через напружений розпорядок дня вона не могла відвідувати християнські зібрання. Але одного разу вона погодилась піти зі мною до Залу Царства. Після цього жінка не пропустила жодного зібрання. У зборі Сабіна знайшла справжніх друзів. Вона пізнала на собі, що Єгова дбає про людей, які люблять його і йдуть на жертви заради служіння йому (Луки 12:22—24; 1 Тимофія 6:8).

Біблійні істини торкнулися серця Сабіни. Вона хотіла розповідати про них іншим, але боялася. Сабіна каже: «Мене лякала навіть думка про те, що треба йти до людей». Вона міркувала: «Як я, несмілива й неосвічена жінка, зможу когось навчати?» Втім, Сабіна зробила цей важливий крок, адже була вдячна за виявлену до неї доброту і чудові зміни, які відбулися в її житті. Розуміючи, що доньки беруть з неї приклад, Сабіна почала ділитися з іншими біблійною правдою. Дівчата з радістю приєднались до матері.

Про Сабіну вже не скажеш, що вона одна з багатьох бідних жінок, які день за днем борються з нуждою. Хоча її матеріальне становище мало змінилося, вона зовсім по-іншому дивиться на життя. Сабіна охрестилась і тепер несе людям добру новину про Боже Царство — уряд, який раз і назавжди покладе край бідності та безнадії (Матвія 6:10).

П’ята година ранку. Невдовзі Сабіна знову залишить своє маленьке помешкання, але цього разу не для того, щоб продавати пиріжки. Вона має зустрітись з групою одновірців, аби разом з ними проповідувати на вулицях. Сабіна регулярно присвячує час, щоб допомагати іншим набувати біблійних знань, і це додає їй щастя. Сабіна замикає двері і виходить на вулицю, на її обличчі сяє щира усмішка. Вона бере з собою не візок, а велику сумку, в якій лежить Біблія та багато біблійної літератури. З цих публікацій люди зможуть дізнатись про чудове майбутнє. Сабіна з радістю каже: «Я і не мріяла, що буду розмовляти з іншими про Біблію. Мені це дуже подобається!»