Спроби покінчити з бідністю

БАГАТІ вже покінчили з бідністю — для себе. А от спроби звільнити від бідності усе людство залишаються безуспішними. Чому? Тому що багаті здебільшого не хочуть втрачати переваг свого становища. Соломон, цар стародавнього Ізраїлю, написав: «Бачив сльози пригноблених, що нема їм утішителя; а тут у руках гнобителів — сила» (Екклезіяста 4:1, Кул.).

Чи можуть люди, які мають силу та владу, змінити світ і покінчити зі злиднями? Під Божим натхненням Соломон написав: «Усе це — марнота та ловлення вітру!.. Покривленого не направиш» (Екклезіяста 1:14, 15). Намагання подолати бідність лише підтверджують цю думку.

Добробут для всіх

У XIX столітті, коли кілька націй надзвичайно розбагатіли завдяки торгівлі і промисловому виробництву, деякі впливові люди серйозно замислились над проблемою бідності. Їх турбувало питання, чи можна якось рівномірніше розподіляти ресурси землі.

Дехто висував соціалістичні або комуністичні теорії, за якими начебто можна створити міжнародне безкласове суспільство, де справедливо розподілятимуться всі блага. Звісно ж, такі ідеї тривожили багатих людей. Однак гасло «від кожного — за здібностями, кожному — за потребами» набувало великої популярності. Багато хто сподівався, що народи погодяться з ідеями соціалізму і світ стане Утопією (місцем, де існує ідеальний суспільний лад). Кілька заможних націй перейняли деякі ідеї соціалізму і заснували держави загального добробуту,  обіцяючи дбати про всіх громадян «від колиски до могили». Вони заявляють, що подолали крайню бідність серед своїх мешканців.

А втім, досягти соціалістичного ідеалу про неегоїстичне суспільство так і не вдалося. Сподівання, що громадяни працюватимуть на благо суспільства, а не для власної вигоди, було примарним. Дехто не хотів ділитися з бідними, бо бачив, що через таку щедру допомогу деякі бідняки ставали ледачими. Усе це підтверджує правдивість слів з Біблії: «Немає людини праведної на землі, що робила б добро й не грішила... Праведною вчинив Бог людину, та вигадок усяких шукають вони» (Екклезіяста 7:20, 29).

Ще інше сподівання суспільного добробуту виражене в так званій «американській мрії». Згідно з цією ідеєю досягти успіху може кожен, хто важко працює. Чимало держав запровадили демократію, вільну торгівлю та підприємництво — заходи, котрі, здавалося, зробили Сполучені Штати Америки заможною державою. І все ж не всі країни змогли втілити «американську мрію», адже добробуту Північної Америки посприяла не лише її політика. Важливими чинниками були також неосяжні природні ресурси і легкий доступ до міжнародних торгових шляхів. Варто теж зауважити: світова економіка, що ґрунтується на конкуренції, робить одних багатими, а інших бідними. Чи можливо спонукати заможні нації допомогти тим, хто досі живе у злиднях?

План Маршалла — кінець злидням?

Після Другої світової війни Європа переживала розруху, і багатьом її мешканцям загрожувала голодна смерть. Уряд США переймався тим, що в Європі швидко поширювались ідеї соціалізму. Тож протягом чотирьох років він виділяв великі суми грошей на відновлення промисловості та сільського господарства в країнах, які приймали його політику. Ця Програма відбудови Європи, відома як План Маршалла, здавалася успішною. У Західній Європі вплив США зростав, і там майже вдалося подолати крайню бідність. Чи можна було так само покінчити з бідністю по цілому світі?

Побачивши успішність Плану Маршалла в Європі, уряд США почав пропонувати допомогу бідним країнам в інших частинах світу. Він інвестував у розвиток сільського господарства, охорони здоров’я, освіти і транспорту. США не приховували, що їхньою головною спонукою були власні інтереси. Інші країни теж намагалися збільшити свій вплив, надаючи допомогу бідним націям. Протягом шістдесяти років було витрачено суму, яка набагато перевищила допомогу за Планом Маршалла. А втім, така програма не принесла бажаних результатів. Звичайно, деякі бідні країни досягли небаченого добробуту, зокрема у Східній Азії. Чимало інших націй далі живе у крайніх злиднях, хоча завдяки матеріальній допомозі таки вдалося зменшити дитячу смертність та підняти рівень освіти.

Чому іноземна допомога була неефективною

Допомагати бідним країнам долати злидні виявилося складніше, ніж допомагати багатим націям долати наслідки війни. Європа вже мала розвинену промисловість, торгівлю і транспорт. Економіку треба було лише відновити. Хоча в бідних країнах будували дороги, школи та лікарні, люди надалі потерпали від крайніх злиднів.  Там бракувало підприємств та природних ресурсів і не було доступу до торговельних шляхів.

Коло бідності важко розірвати. Наприклад, хвороби спричиняють бідність, а бідність — хвороби. Діти, які недоїдають, настільки виснажені фізично і розумово, що в дорослому віці будуть не в стані дбати про своїх дітей. Крім того, коли багаті нації скидають надлишки їжі у бідні країни як «допомогу», місцеві землероби і дрібні торговці втрачають прибуток, а це ще більше сприяє зубожінню. Грошова допомога, яку отримують уряди бідних країн, породжує інше замкнене коло: гроші легко вкрасти, це призводить до корупції, яка у свою чергу веде до бідності. По суті, іноземна допомога є неефективною, бо не усуває головної причини бідності.

Причина бідності

Причиною крайніх злиднів є те, що нації, уряди та окремі люди прагнуть захищати лише власні інтереси. Приміром, уряди заможних країн не переймаються тим, що у світі чимало людей бідує. Оскільки керівників обирають демократичним шляхом, вони мають задовольняти вимоги своїх виборців. Уряди цих держав не дозволяють фермерам з бідних країн імпортувати свій товар, аби місцеві фермери не втрачали прибутку. Крім того, правителі заможних націй дають великі субсидії своїм фермерам, щоб їхній продукт продавався краще порівняно з товарами бідних країн.

Отже, причина бідності — схильність як окремих людей, так і урядів дбати лише про власні інтереси. Суть проблеми добре описав цар Соломон: «Запанувала людина над людиною на лихо для неї» (Екклезіяста 8:9).

Чи є надія, що з бідністю буде покінчено? Чи може якийсь уряд змінити людську природу?

[Рамка на сторінці 6]

Закон, який захищав від бідності

Бог Єгова дав стародавнім ізраїльтянам збірку законів, дотримання яких захищало народ від злиднів. Згідно з Законом, кожна сім’я, окрім родин зі священицького племені левитів, отримувала у спадок земельну ділянку. Сім’я не ризикувала втратити цей спадок, адже землю не можна було продати назавжди. Кожного п’ятдесятого року земельний наділ мали повернути власнику чи його сім’ї (Левит 25:10, 23). Якби через хворобу, нещастя чи ледарство комусь довелося продати землю, у ювілейний рік йому мали повернути її безкоштовно. Жодна сім’я не мала б обідніти і стягнути злидні на своїх нащадків.

Ще одним виявом Божого милосердя був закон, за яким людина, котра потрапила в скруту, могла продати себе в рабство. Отримавши за це гроші, вона мала змогу віддати борги. Якщо цей раб не викупляв себе за сім років, його відпускали і забезпечували зерном та худобою, щоб він міг знову вести власне господарство. Крім того, Закон забороняв ізраїльтянам позичати гроші своїм співвітчизникам під відсоток. Також Закон наказував господарям не дожинати полів до краю, аби бідні могли збирати залишки врожаю. Тож серед ізраїльтян не мало бути жебраків (Повторення Закону 15:1—14; Левит 23:22).

Проте історія показує, що деякі ізраїльтяни таки збідніли. Чому це сталося? Ізраїль не слухався Закону Єгови. Внаслідок цього, подібно як в інших народів, деякі особи стали заможними землевласниками, а інші втратили свої наділи. Бідність прийшла до ізраїльтян через те, що окремі особи нехтували Божим Законом і дбали лише про власні інтереси (Матвія 22:37—40).