«Я мріяла про життя на колесах»

Розповіла Зоя Димитрова

Вже у 15 років моя мрія здійснилась: я стала успішною цирковою артисткою і багато подорожувала, виступаючи в різних країнах. Я була дуже задоволена собою. Але 4 вересня 1970 року трапилась біда. Одної миті я граційно летіла у повітрі, а вже наступної — різко падала додолу.

Я НАРОДИЛАСЯ 16 грудня 1952 року і разом з батьками та старшою сестрою жила у Софії (Болгарія). У той час Болгарія була комуністичною країною. Хоча тут до релігії ставились терпимо, людям пропагували атеїзм. Більшість болгар просто не вірили в Бога, а ті, хто вірив, тримали це в секреті. Хоча моя сім’я вважала себе православною, релігійного виховання у мене не було. Я ніколи не думала про Бога.

Ще з раннього віку я захоплювалась різними видами спорту, але найбільше гімнастикою. Коли мені було 13 років, до нашої школи прийшов один чоловік. Він шукав дівчинку, яку можна було б тренувати для роботи в цирку. Мій тренер з гімнастики порекомендував мене. Я не могла повірити, що їду в машині керівника — в американському авто — на співбесіду і пробу до групи тренерів. На мою превелику радість, я їм підійшла. Це був початок суворого режиму навчання і тренувань, які тривали більше двох років. Коли мені було 15, тренування закінчились і почалось моє життя на колесах — багато турне і гастролей. Спершу я виступала у Болгарії, потім в країнах колишнього Радянського Союзу, а також в Алжирі, Угорщині та колишній Югославії.

Три щасливих роки я жила наче в казці. Але під час мого виступу в місті Тітов Велес (Македонія) стався нещасний випадок, описаний на початку. Я виконувала акробатичну фігуру високо над глядачами. Мій партнер, висячи вниз головою, мав підкинути мене у повітрі й потім зловити. Я не вхопилася за його руки і, коли мій рятувальний канат порвався, впала на підлогу з висоти 6 метрів. Мене негайно доставили у лікарню з переломом руки, ребер і хребта. Кілька днів я перебувала у шоковому стані та не могла пригадати, що сталося. Коли я трохи поправилась, то зрозуміла, що нижня частина мого тіла від попереку паралізована. А втім, я була молода і оптимістично настроєна. Я вірила, що лікування або операція допоможуть мені знову ходити, а може, й повернутись на арену.

Протягом наступних двох з половиною років я лікувалась у кількох санаторіях. У мене все ще жевріла надія на одужання. Але, зрештою, мені довелося подивитися правді у вічі — моя мрія розбилась. Парадоксально, але тепер мені треба було  пристосовуватись до життя на колесах, про яке я зовсім не мріяла,— життя в інвалідному візку.

Починаю нове життя

Я думала, що після такого активного життя не зможу пристосуватись до нових умов. Втративши будь-яку надію, я впала в депресію. Тоді, у 1977 році, до мене прийшов молодий чоловік, на ім’я Стоян. Дізнавшись, що Стоян — брат моєї колишньої колеги, я відразу запросила його зайти. У ході розмови він запитав мене про мою надію на одужання. Зневірена і розчарована життям, я відповіла, що нема ніякої надії. Коли Стоян сказав, що лише Бог може допомогти мені, я з гіркотою відповіла: «Якщо є Бог, то чому я досі на візку?»

Стоян працював цирковим артистом у США, де познайомився зі Свідками Єгови. Незадовго до нашої розмови він сам став одним зі Свідків. Почувши мою відповідь, Стоян тактовно пояснив мені, що Біблія містить чудові обіцянки щодо майбутнього. Я дуже зраділа, коли дізналась, що невдовзі земля стане раєм. Обіцянка про те, що «не буде ані смерті, ані жалоби, ані голосіння, ані болю» зворушила моє серце (Об’явлення 21:4). Як я хотіла знову бути здоровою! Я відразу погодилась на регулярне вивчення Біблії. Тепер у мене почалось нове життя. Нарешті я знайшла основу для справжньої надії.

Кожного тижня я з нетерпінням чекала біблійного вивчення. Спершу зі мною вивчав Стоян, а пізніше Свідок, на ім’я Тотка. Тотка була дуже доброю до мене. З її допомогою мої знання біблійних істин швидко зростали, і я присвятила своє життя Богу Єгові. На той час у Софії ще не було кваліфікованого Свідка Єгови, який міг би мене охрестити, тому я чекала, поки приїде брат з Македонії. 11 вересня 1978 року, приблизно через рік після того, як я почала вивчати Біблію, мене охрестили у ванні. Тепер я стала Свідком Єгови. Хрещення принесло мені глибоку радість, і моє життя набуло справжнього змісту.

Біблійна правда, про яку я дізналась, горіла в мені, наче вогонь. Я охоче ділилася своєю новою надією з усіма, хто приходив до мого дому. На жаль, ніхто, здається, не сприймав мене серйозно, можливо, думаючи, що через травму я не зовсім нормальна.

Болюча помилка

У ті роки в Болгарії діяльність Свідків Єгови була під забороною. У цілій країні було лише декілька Свідків. Не проводилось християнських зібрань, які я могла б відвідувати, і я дуже рідко спілкувалася з тими, хто поділяв мою віру. Крім  того, я не до кінця усвідомлювала, яку небезпеку криє в собі близьке спілкування з людьми, котрі не живуть за біблійними нормами. Усе це стало причиною моєї болючої помилки.

Мене сильно мучило сумління, я відчувала нестерпний біль через те, що відвернулась від Бога Єгови. Пригнічена і засоромлена, я вилила своє серце Єгові у молитві та благала прощення. Пізніше дбайливі християнські старійшини допомогли мені відновити мій духовний стан, і я знову відчула радість від служіння Єгові. Я дуже ціную те, що можу служити Єгові з чистим сумлінням і належати до його чистої організації.

Щаслива попри обмеження

Нещасний випадок, який стався зі мною 40 років тому, розбив мою мрію про виступи та життя на колесах і прикував мене до інвалідного візка. Проте, озираючись назад, я не відчуваю смутку і жалю, так ніби моє життя — це невдача. Біблійна правда допомогла мені зрозуміти, що моя мрія про щасливе і змістовне життя у цирку пов’язана з речами, які не мають довготривалої цінності. Я побачила, що мої колишні співпрацівники, котрі продовжували свою кар’єру в цирку, зазнали в житті гірких розчарувань. Я ж знайшла найбільший скарб — особисті взаємини з Творцем, Богом Єговою. Це приносить мені значно більшу радість від тої, яку могло принести циркове життя.

Крім того, я щаслива, коли бачу, як багато інших здобувають знання з Біблії і присвячують своє життя нашому ніжному Богу Єгові. Коли у 1977 році я почала вивчати Біблію, у Болгарії була лише горстка Свідків Єгови. Навіть у 1991-му, коли Свідки Єгови після розпаду комуністичного режиму були зареєстровані, у цілій країні налічувалось трохи більше, ніж 100 Свідків. Як мені було приємно спостерігати за постійним ростом проповідників Царства, яких сьогодні майже 1800!

У Болгарії все ще є багато роботи. Чимало людей шукають правди з Божого Слова. Це видно з кількості тих, хто відвідав Спомин Христової смерті у 2010 році.  На Спомин прийшло аж 3914 осіб! Я з трепетом роздумую про цей доказ того, що Єгова поблагословив ті маленькі починання в Болгарії. На моїх очах «малий» став «тисячею», як і було передречено в Ісаї 60:22.

Ще одним джерелом радості і важливим моментом у моєму житті був випуск видання «Святе Письмо. Переклад нового світу» болгарською мовою. Ми отримали його в серпні 2009 року на обласному конгресі, за назвою «Пильнуйте!», який проходив у Софії. Я так мріяла про цей переклад Біблії рідною мовою! Без сумніву, завдяки цьому перекладу ще більше людей у Болгарії зрозуміють біблійну правду.

Мої фізичні обмеження не дозволяють мені проповідувати добру новину про Боже Царство стільки, скільки б я хотіла. Але я дуже радію, коли ділюся біблійною правдою зі своїми сусідами і тими, хто до мене приходить. Одного разу я зі свого балкона покликала сусідку, котра проходила повз будинок, і попросила її зайти. Я розповіла їй кілька підбадьорливих біблійних думок, і вона відразу погодилась вивчати Біблію. Мене переповнювала радість, коли пізніше сусідка охрестилась і стала моєю духовною сестрою. Я допомогла чотирьом особам присвятити своє життя Єгові.

Мабуть, найбільшою моєю радістю і потіхою є можливість регулярно відвідувати християнські зібрання. Тут у мене понад сотня братів і сестер, які стали мені сім’єю. У моїй країні немає спеціальних служб, які б перевозили людей похилого віку чи з фізичними вадами, тому мені було дуже важко добиратись на християнські зібрання. Я щиро вдячна молодому братові, який турбується мною: кожного разу він несе мене від дому до своєї машини, потім з машини до Залу Царства, а після зібрання — знову додому. Я дякую Єгові за честь бути частинкою його дбайливої духовної сім’ї!

Озираючись назад, я бачу, що моє життя виявилось зовсім іншим від того, про яке я мріяла. Те, що я служу Єгові, приносить мені найбільше щастя, яке тільки можливе сьогодні, і дає чудову надію на майбутнє. Справжнім скарбом для мене є обіцянка Бога, що на райській землі «буде скакати кривий, немов олень» (Ісаї 35:6). Я з нетерпінням і цілковитою упевненістю чекаю дня, коли зіскочу зі свого візка, здорова і повна сил.

[Вставка на сторінці 30]

«Найбільшою моєю радістю і потіхою є можливість регулярно відвідувати християнські зібрання»

[Вставка на сторінці 31]

«Важливим моментом у моєму житті був випуск видання “Святе Письмо. Переклад нового світу” болгарською мовою»

[Ілюстрація на сторінці 29]

Я почала виступати у 15 років