НАШ човен поступово віддалявся від величних гір Лефка, які ставали все меншими й меншими. Ми прямували до невеличкого плато, що виринає з-посеред глибин Середземного моря. Це крихітний острів Гавдос — найпівденніша точка Європи. Саме тут збиралася проповідувати наша група з 13 Свідків.

Усе скидалось на те, що в такий спекотний день подорож буде доволі приємною. Але раптом здійнявся рвучкий вітер, який став кидати нашим човном, наче корком. Від цього в мене почалась нудота, і я пригадав біблійну розповідь про апостола Павла. Коли в І столітті Павло плив до острова Гавдос (тоді Кавда), у цих же водах його теж застала буря (Дії 27:13—17). Я сподівався, що ми щасливо дістанемось до Гавдоса.

Зрештою на обрії з’явився острів, обрамлений стрімкими кручами, які сходять у воду. Його рельєф переважно рівнинний, а висота над рівнем моря сягає приблизно 300 метрів. Більшість острова Гавдос, площа якого 26 квадратних кілометрів, густо вкрита соснами та чагарниками, а в деяких місцях вздовж узбережжя росте ялівець.

Колись тут проживало близько 8000 остров’ян, сьогодні ж їх менше 40. Здається, що сучасна цивілізація навіть не торкнулась цього мальовничого куточка. Повз Гавдос регулярно пропливають вантажні судна й танкери, але пороми з острова Крит курсують рідко, часто запізнюються або через погану погоду рейси взагалі скасовують.

Ми прибули сюди, аби поділитися з тутешніми мешканцями чудовою надією на вічне життя в раю на землі. Чим ближче наш човен наближався до берега, тим більшим ставало наше бажання ділитися доброю новиною з остров’янами.

Наші бліді обличчя свідчили про те, що чотири з половиною години у неспокійному морі далися нам нелегко. Але подрімавши і випивши горнятко кави, ми відновили сили. Ми коротко обговорили біблійну розповідь  про подорож апостола Павла, помолилися та вирушили у проповідування.

Місцеві жителі дуже привітно й гостинно приймали нас: запрошували до своїх домівок і навіть частували. А ми зі свого боку не лише ділилися з ними доброю новиною з Біблії, але й охоче надавали практичну допомогу. Один брат-електрик, розмовляючи з жінкою в неї на роботі, побачив зламаний електроприлад і запропонував полагодити його. Жінку це дуже зворушило, тож вона взяла біблійну літературу і похвалила нас. Ось як висловилась інша жінка: «Видно, що вашою працею керує Бог, а не люди, інакше ви б не приїхали на цей віддалений острів».

Остров’яни були вдячні нам за літературу. Один чоловік, взявши у нас журнали «Вартова башта» і «Пробудись!», попросив ще кілька примірників, аби мати, що читати взимку. Інший чоловік захотів розкласти нашу літературу у своєму магазині, щоб покупці могли її читати. Він дав свою адресу, аби щомісяця йому висилали нові журнали. Коли ми в одному домі показали, що в Біблії згадується їхній острів, то вся сім’я була надзвичайно вражена і теж взяла журнали.

Ми раділи, що люди так відгукувались на біблійну звістку. Щоправда, декому з нас візит на острів навіяв і сумні спогади. Неподалік затоки Саракініко стоїть будинок, в якому жили вислані на острів політичні в’язні. Наприкінці 1930-х років Свідок Єгови, на ім’я Еммануель Ліонудакіс, був висланий сюди за проповідницьку діяльність *. В одній праці сказано, що у той час Гавдос нагадував «пустелю, де водилися лише отруйні скорпіони, та спільну могилу для багатьох нещасних, які повмирали від голоду, злиднів та хвороб. Тож недарма цей острів назвали островом смерті». Щоб не вмерти з голоду, Ліонудакіс рибалив, але попри це він завжди багато проповідував, адже був єдиним серед в’язнів Свідком. У нашій групі була донька Еммануеля, його зять та внучка. Відвідавши місце, де їхній родич перебував майже 70 років тому, вони зворушилися до сліз. Для всіх нас Еммануель Ліонудакіс є прикладом відданості та ревності в служінні.

Звичайно, для в’язнів Гавдос не був райським куточком. Проте ми відчули велику радість, оскільки протягом вихідних свідчили місцевим жителям по всьому острові. Нам вдалося розповсюдити цим щирим людям 46 журналів та 9 брошур. І ми з нетерпінням чекаємо наступної зустрічі з нашими новими друзями!

Час пролетів досить швидко, і нам треба було повертатися додому. Спершу наша група хотіла вирушити о п’ятій вечора, але шторм на морі розладнав усі плани, і відплисти вдалося лише о третій годині ночі. Після п’ятьох годин подорожі бурхливим морем ми зрештою зійшли на берег Криту. Хоч ми і були дуже виснажені, все ж раділи, що прославили ім’я Єгови на острові Гавдос (Ісаї 42:12). Ця мандрівка вартувала зусиль. Адже труднощі з часом забудуться, а приємні моменти залишаться в наших серцях назавжди.